Окрім проблем зовнішнього характеру, не менш важливими поставали на той час внутрішні проблеми. Соціальна еліта, зокрема шляхта литовських, українських (руських) і білоруських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, все більше прагнула до набуття тих прав і привілеїв, що були характерними для польського шляхетства. Зокрема недоторканність особи шляхтича, за якої без відповідного судового вироку не можна було відібрати в нього маєтності. Окрім цього, не абияк важило слово шляхтича, адже воно прирівнювалося до юридичного доказу в суді, а під час сейму при ухваленні законів одне слово «вето» з боку шляхтича забороняло прийняти той чи інший закон.