Данило Галицький (1201-1264)

Із об’єднанням Галицького і Волинського князівств Данило, як старший, сів у Галичі, а молодшому Василькові віддав Володимир. Брати керували в згоді і Василько допомагав старшому: керував закордонними походами та обороною держави у разі відсутності Данила.

Головною проблемою Данила стала Золота Орда. У 1239 році Данило посадив у Києві свого воєводу Дмитра, якому уже через рік довелося захищати місто Володимира Великого та Ярослава Мудрого від кочівних полчищ. На жаль, ця оборона була невдалою і тому уже 1241 року монгольські війська спустошують Галич та Володимир.

Проте, треба віддати належне, деякі міста не впали: Холм, Кременець, Данилів.

На момент нападу ординців Данила не було у державі і тому бояри, невдоволені втратами від монгольських військ, запрошують на княжіння чернігівського князя Ростислава. І саме перемогою галицько-волинських військ під керівництвом Романа та Василька Романовичів над військом Ростислава у 1245 році завершуються зовнішні претензії на владу у Галичі.

Після остаточного ствердження своєї влади і могутності у Галицько-Волинських землях, Данилові довелося відбути із посольством до столиці золотоординського хана, міста Сарай. Там галицько-волинському князю довелося визнати зверхність хана над собою, тобто визнати себе ханським васалом, за що Данило отримав ярлик на княжіння. Слід зазначити, що залежність Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди була досить невеликою, на відміну від східних князівств. Необхідно було лише сплачувати данину і іноді надавати загони для подальших ординських походів. Влада Орди була настільки умовною, що Данило міг спокійно і відкрито готуватися до звільнення від влади степовиків і шукати собі союзників.

Пошук підтримки військової і політичної сприяв орієнтації зовнішньополітичного вектора Романовичів на захід. Численні контакти із Польщею, Угорщиною, Чехією, Римом не призводили до конкретних дій. 1253 року Папа Римський відправляє посольство до Данила із короною і обіцянками допомоги у боротьбі проти Золотої Орди в обмін на перехід Руської церкви під юрисдикцію Риму (якому де-факто не судилося відбутись). І наприкінці 1253 року у Дорогочині Данило Романович приймає титул «Короля Русі». Того ж року Папа Римський Інокентій IV оголошує «хрестовий похід» проти Орди і закликає Польщу, Чехію, Померанію, Сербію взяти участь у ньому. Саме на цю допомогу і розраховував король Данило. Проте християнські держави Європи не мали зайвих ресурсів для ведення боротьби проти ординців, а ті сили, що мали, віддавали на боротьбу за австрійський спадок. Так і не дочекавшись допомоги із Заходу, король Данило розпочинає військові дії проти монголів.

У 1254 році він звільняє правобережжя Дніпра по лінії Случ-Тетерів-Південний Буг і наближається до Києва, яким по ярлику володіє Олександр Невський. Карти Данилові сплутав литовський князь Міндовг (Міндаугас), який, порушивши мирну угоду, напав на Галицько-Волинське князівство з півночі. Тому наступні 2 роки проходили у галицько-литовському протистоянні. А у 1259 році ординський полководець Бурундай розпочинає новий похід на південь князівства і пропонує або повномасштабні військові дії або, натомість, зруйнувати захисні споруди міст та провести спільний похід на Литву. Романовичі руйнують фортифікації Луцька, Кремінця, Данилова, Львова і галицькі загони під проводом Василька відправляються до Прибалтики.

1264 року король Данило помирає і титул короля Русі і правителя Галицько-Волинського князівства переходить Василькові Романовичу. При цьому, у Галичі сидять Даниловичі. Великих конфліктів усередині князівств за владу не відбувається. Василько продовжив політику Данила і намагався перешкоджати війнам на території князівства як із східними кочівниками, так і із західними сусідами.

У цей період авторитет та мудрість Данила та мирне його співіснування із Васильком сприяли зростанню і укріпленню Галицько-Волинської держави. Неймовірно швидко зростають міста: Холм (став резиденцією Данила і фактичною столицею князівства), Львів (названий на честь старшого сина Данила Лева), Угровеськ, Кременець, Данилів, Стіжок та інші. Міста стають оплотом оборони від кочівників і, в той самий час, центрами торгівлі, адже міське населення сходу Русі мігрує на захід від монгольської навали. І картате у національному плані населення галицьких міст почало формуватись уже тоді. Не зважаючи на юридичну зверхність ординського хана чи Римського Папи, Данилові вдавалося лишати своє князівство незалежним. Також агресивні Польща, Угорщина та Литва часто спокушалися на галицько-волинські землі, проте Романовичі частіше воювали на теренах цих сусідів.

Данилові Романовичу вдалося відновити контроль над усіма землями батька у1238 році1239 році1264 році1254 році

Данило Романович отримав королівський титул у1238 році1264 році1254 році1253 році

Коронація була необхідна Данилові длязакріплення своєї династії у Галичіпідтвердження свого права на Київвходження на польский престолстворення антимонгольскої коаліції

Василько Романович очолив Галицько-Волинську державу у1238 році1265 році1254 році1264 році