Так як наділом Всеволода був Переяслав – найпівденніше князівство, то саме йому доводилося першим зустрічати та зупиняти кочівників. У 1054 році він запропонував мир і викуп замість битви половцям, що вперше прийшли до кордонів Русі; 1055 року здійснив похід на торків. Ізяслав, на відміну від Всеволода, що оборонявся, намагався розширити кордони Русі: у 1058 році він захопив землі балтійського племені голядь. У 1060 році спільне військо трьох Ярославовичів та Всеслава вирушило на торків та нанесло їм настільки нищівного удару, що ці племена не з’являлись біля Русі 70 років. А вже наступного року знову Всеволод самотужки та невдало протистояв половцям. Після цього нападу Переяславщина була суттєво спустошена та розорена. Декілька років на Русі панував спокій, допоки Всеслав не спустошив Псков (1065) та Новгород (1066). У відповідь на це тріумвірат знову збирає об’єднане військо і у 1067 році зустрічається із бунтівним князем на річці Немізі. Армія Ярославовичів перемагає, а Всеслава хапають, відвозять до Києва та саджають у поруб. До речі, саме у описі цієї битви у «Повісті» зустрічається перша згадка про Мінськ.