Київський великокняжий престол давав право відчувати себе головою династії Рюриковичів, впливати та керувати справами менших князівств. Звісно, Київ поступово втрачав політичну вагу, проте символізм «матері міст руських» притягував амбітних князів. До того ж тут розташовувався митрополит, що лишало його культурним та релігійним центром Русі. А Київське князівство лишалося одним з найбільших та найбагатших, ставши «першим серед рівних», а потім і втративши перше слово цієї фрази. До речі, Київ «чудодійно» діяв на кожного нового київського князя періоду міжусобиць. Новоспечений князь, що боровся з іншими, захоплював, втрачав та ділив удільні князівства, селячись на дніпровських схилах різко ставав поборником миру, спокою та централізованої влади на Русі. Так боролися доцентрова та відцентрова тенденції у руському суспільстві. Вочевидь, остання перемогла. Цьому існує декілька причин: