"Руська правда"

Це – збірник законів, прийнятих у руському суспільстві, пам’ятка давньоруської літератури та права. Оригінал збірки втрачений, а копію знайшов і вперше ідентифікував російський історик Татищев В.М. у XVIII ст. На сьогодні відомо більше ста копій «Правди», так званих списків.

«Руська правда» існувала у трьох редакціях: короткій, розширеній і скороченій.

Коротка

Найперша версія, що з’явилася на початку XI ст. і доповнювалася упродовж століття. Складалася із чотирьох частин:

• Правда Ярослава. Найперша частина, навколо якої далі розросталася «Правда». В її основу лягли деякі традиції, що сягають корінням у VII-IX ст., наприклад – кровна помста за вбивство, яка з часом була замінена на штраф. Авторство приписують Ярославові Мудрому, дата написання – перша третина XI ст. Мала 18 статей.

• Правда Ярославовичів. Збірку батька доповнили сини: Ізяслав, Святослав та Всеволод. Доповнення було узгоджене на одному із чисельних з’їздів Ярославовичів, мало 23 статті, які посилювали охорону князівського майна та диференціювали штрафи за вбивство, залежно від соціального стану вбитого.

• Покон вирний. Стаття, що регулює плату князівським слугам.

• Урок мостникам. Стаття, що регулює оплату будівникам доріг.

Таким чином, коротка «Правда» містила у собі, здебільшого, норми карного та карно-процесуального права.

Розширена

«Руська правда», що була написана у XII ст., авторства Володимира Мономаха та, можливо, Мстислава Володимировича. Складалася із 43 статей короткої редакції та близько 80 нових статей. Розширена редакція посилює охорону приватної власності землі, регулює товарно-грошові відносини та дещо змінює норми покарань згідно з відчутним майновим розшаруванням суспільства. Тобто, ця редакція мала у собі норми не лише карного, а й майнового і цивільного права.

Скорочена

Існує багато скорочених редакцій. Вони почали з’являтися через сотню-півтори років після укладення розширеної версії. Метою скорочених редакцій було пристосування норм «Правди» до нових реалій та конкретної місцевості. Тобто, видалялися морально застарілі статті та додавалися нові, специфічні.

Отже, «Руську правду» можна вважати енциклопедією руського суспільства, адже вона протягом декількох століть повністю регулювала правове, соціальне та економічне життя на Русі та у князівствах, що постали з неї. Було кодифіковано карне, карно-процесуальне, торгівельне, спадкове, майнове та цивільне право, що виразилося, наприклад, у чітко визначеній системі штрафів, загальноприйнятій системі ведення кримінальних розслідувань та судових справ, законодавчому підтвердженні майнового розшарування суспільства. «Правда» була досить демократичною, як на той час, адже гарантувала захист усім вільним верствам населення і, з часом, замінила смертну кару та фізичні покарання штрафами.

«Руська правда» стала основою правових систем Литви, Польщі, Московії, Гетьманщини. Подекуди, у невеликих містечках та селах скорочені редакції «Правди» використовувалися до XVII ст. Що ж до унікальності цієї пам’ятки, то аналогічні збірки були в Ірландії, Бургундії, Баварії, Англії. Законодавчий процес, як і формування суспільно-економічної системи, у Русі йшов у ногу із тогочасною Європою.