Суспільство Київської Русі

Так як Русь була державою феодальною, розшарування її населення відбулося за майновим принципом. Звісно, найбагатшим прошарком руського суспільства були бояри.

Бояри

Вони були як суспільним прошарком, так і владним органом. Інтелектуальна та військова еліта держави з величезними статками. На етапі зародження феодальних відносин на Русі бояри отримували від князя лише право збору данини з певних земельних наділів і лише з послабленням князівської влади бояри отримали повні майнові права на свої наділи. Проте деякі бояри віддавали перевагу проживанню у містах, а свої землі вони здавали селянам для обробки за ренту.

Містяни

Люди, що проживали в містах, не були пов’язані із володінням землею чи діяльністю на ній. Населення руських міст також можна поділити на категорії залежно від діяльності та достатку. Знать складалася із найзаможніших торговців, що торгували із іншими державами. Вони у масштабах міста були подібні до бояр у масштабах держави. Думка знаті на міському вічі мала найбільшу вагу. Ремісники та дрібні торговці складали середній прошарок жителів міста і мали досить обмежений вплив на суспільно-політичне життя міської громади. Чернь знаходилася на дні соціальної піраміди міста, адже не мала ані статків, ані постійної зайнятості, тому представники черні наймалися на «чорну» роботу, яка була найтяжчою та низькооплачуваною.

Селяни

Переважна більшість населення Русі проживала у сільській місцевості. Ті з них, хто мав приватну власність, не мав боргів, називалися смердами. Смерди були вільними, проте доволі безправними. Вони могли вільно розпоряджатися своєю власністю та мали справно платити податки, а у разі війни – відбувати військову повинність. Ті ж селяни, власності яких не вистачало для самостійного ведення господарства, укладали із феодалом (князем чи боярином) «ряд» – договір, за яким зобов’язувалися віддавати феодалу частину врожаю в обмін на знаряддя праці, шматок землі та ін. Таких селян називали рядовичами, і вони були уже не вільними, а частково залежними. Також селяни, що мали фінансові негаразди, могли взяти у феодала грошову позику. Називали таких закупами і були вони майже повністю залежними, адже, на відміну від стовідсотково залежних, закупи зберігали частину своїх прав, проте через надвисокі відсоткові ставки на позики, поширені на той час, вони не могли позбутися своєї залежності. Наприклад, феодал не мав прав на власність закупа (проте ця власність часто віддавалася задля погашення боргу), покарання за вбивство або безпричинне побиття закупа і смерда були ідентичними, проте феодал міг фізично покарати закупа. Холопи та челядь були повністю залежними від феодала, рабами, і прирівнювалися суспільством до матеріальних цінностей. Рабами ставали полонені, закупи, що вчинили злочин, народжені від невільних батьків та ті, хто не зміг виконати боргові зобов’язання. Також можна було втратити свободу добровільно, продавши себе або вступивши у шлюб з невільним/невільною. Різниця між холопом та челяддю розмита і несуттєва.

Окремими категоріями населення Русі були церковні служителі та ізгої. Із становленням православ’я на Русі кількість священників, дияконів, інших священнослужителів та їх сімей стабільно зростає, адже, на відміну від початкового періоду християнства на Русі, коли його проповідували представники інших держав (Візантії, Болгарії), усе більше і більше русичів вирішували присвятити своє життя релігії. Ізгої ж були вільними, проте не мали жодних статків, адже втратили своє соціальне становище: торговці, що розорилися; князі, що втратили володіння; звільнені холопи. Зважаючи на непевний соціальний стан ізгоїв, ними опікувалася церква.

У Київській Русі у IX-XII століттях, як і у Європі того часу, сформувалися та розвивалися феодальні відносини. Проте у руського феодалізму були певні особливості, через що лунають думки не ототожнювати руський та європейський феодалізм, а вважати систему суспільства на Русі окремою та самобутньою. По-перше, феодалізація Русі йшла не досить стрімко, порівняно із Європою, і була доволі слабкою. Наприклад, васальна залежність бояр від князя, що був верховним феодалом, була скоріше номінальною, аніж фактичною. По-друге, на Русі не відчувалося дефіциту землі. Територія була величезною і селяни мали як власну землю, так і особисту свободу, чого не було у феодальній Європі. І по-третє, на Русі не було рабовласницького строю, а феодалізм розвивався із первіснообщинного ладу. Таким чином феодалізм на Русі та у Європі розвивався у одному руслі, хоча й з деякими особливостями.

Для того, щоб регулювати життя такого усіх верств руського суспільства, необхідна була серйозна законодавча система. Нею стала «Руська правда».