Монголо-татарське іго

Після взяття і руйнування Києва, шлях орди і далі продовжився на Захід. Новою їх жертвою стало Галицько-Волинське князівство. За 1241 рік Галичина і Волинь були цілком завойовані та частково спустошені ордою. Далі шлях монголів продовжився в Угорщину, Польщу, Хорватію, Трансильванію, Сербію, Болгарію та Молдову. Виснажившись від багаторічного походу, у 1242 році вони повернулися у Поволжжя, до столиці Золотої Орди – Сарай. Так встановилося татаро-монгольське іго на Русі, що тривало 238 років. Хоча, руські князівства, на відміну від середньоазійських держав, формально не входили до складу Золотої Русі, а лише були васалами золотоординського хана. Тому у обов’язки князів входили лише періодична сплата данини та надання військових формувань для монгольських походів, хоча це не рятувало князівства від спонтанних набігів та спустошень. Ця доволі помірна залежність спадала із сходу на захід Русі, тому Галицько-Волинське князівство майже не відчувало монгольського впливу, в той час як Володимиро-Суздальське князівство суттєво потерпало матеріально та людськими ресурсами.

Звісно, мали місце військові намагання русів позбавитись від залежності. І ці спроби стали успішними у період занепаду Золотої Орди. Опір чинили північно-східні князівства, у той час як південно-західні плавно переходили під владу Литви та Польщі, які також платили данину ханові. 1380 року відбулася переможна для московського князя Дмитра Донського Куликовська битва. Монгольською армією керував Мамай, який сперечався за владу із ханом Тохтамишем. Таким чином, Дмитро Донський безпосередньо вплинув на міжусобну боротьбу у Золотій Орді. Остаточно руські князівства, які лишалися ще незалежними, позбавилися від ординської залежності через 100 років після Куликовської битви.

1480 року відбулося так зване «Стояння на Угрі», тобто сторони не вступили у відкритий бій і монгольські війська, відступивши, визнали звільнення Московського князівства, яке зібрало північно-східні князівства під своєю владою, від золотоординської залежності. Проте московський князь ще довго вважався васалом кримського хана. Південно-західні князівства (уже у складі західних сусідів) перестали сплачувати данину Орді у кінці ХІV – на початку ХV століть.