Проте хотілося б виділити окремо «шлюбну» політику. Між двома країнами встановлюється ніби зв’язок по крові, коли одружуються представники монарших родин цих країн. А у Середньовіччі це мало більшу вагу, ніж підписані папірці. До речі, багато західноєвропейських володарів були неписемними, адже військовій справі приділялося значно більше уваги, ніж освіті, і тому їх підпис був хрестиком чи чимось на кшталт. Очевидно, що важливіший союзник у такому випадку той, хто одружений на твоїй дочці, аніж той, кому ти намалював хрестик на папірці. Володимир, до прийняття християнства, одружувався на дочках переможених ним вождів та каганів, возвеличуючись над ними, ніби беручи додатковий трофей. А ось шлюб Володимира із Анною мав суто політичний характер, адже підкріплював новий виток у стосунках між Руссю та Візантією. А для Ярослава Володимировича шлюби були чи не основним засобом зовнішньої політики. Його другою дружиною (про першу обмаль відомостей) була дочкою шведського короля Олафа. Діти Ярослава породичалися із багатьма монаршими родинами Європи: