Мiждержавнi угоди Київської Русі

Позиція держави в світі визначається не лише її військовою могутністю та матеріальними статками, а й відносинами з іншими державами, адже жодна ізольована держава не змогла досягти успіху як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. До хрещення Володимиром, основні контакти Русі з іншими державами підтримувалися, здебільшого, силою зброї. Взагалі, у Середні віки дипломатія була значно менш залежна від паперових договорів, ніж сьогодні.

Перші контакти Русі були пов’язані з варягами з приводу військового найму та з Візантією – безліч мирних та торгівельних угод. Першою значною дипломатичною місією Русі була поїздка княгині Ольги зі свитою у Константинополь. Надалі такими місіями часто обмінювалася Русь із Візантією та Священною Римською імперією.

Іншим типом міжнародних відносин було надання притулку жертвам міжусобних конфліктів. Адже прихисток могли надати лише могутні володарі, авторитет яких не викликає питань у втікача. Не було бажаючих сховатись у, наприклад, печенігів, котрі були відомими найманцями та за гроші могли б, очевидно, видати втікача його політичним опонентам. Під час князювання Ярослава у Києві переховувались: англійський принц Едвард Вигнанець; польські королевичі Безприм та Отто; норвезький король Олаф Святий із сином Магнусом; зведений брат Олафа, що став королем Норвегії після смерті останнього; Харальд ІІІ Суворий також втік до Києва від північних міжусобиць. Можна зробити висновок, що Ярослав мав величезну довіру та авторитет серед європейських монархів.

Звісно, мали місце і прості міждержавні угоди. Так Володимир підписував договори з Папою Римським Сильвестром ІІ, візантійським імператором Василем ІІ, угорським королем Стефаном І, польським королем Болеславом І та чеським королем Болеславом ІІ. Ярослав мав за союзників германських цісарей: Генріха ІІ, Генріха ІІІ, Конрада ІІ.

Проте хотілося б виділити окремо «шлюбну» політику. Між двома країнами встановлюється ніби зв’язок по крові, коли одружуються представники монарших родин цих країн. А у Середньовіччі це мало більшу вагу, ніж підписані папірці. До речі, багато західноєвропейських володарів були неписемними, адже військовій справі приділялося значно більше уваги, ніж освіті, і тому їх підпис був хрестиком чи чимось на кшталт. Очевидно, що важливіший союзник у такому випадку той, хто одружений на твоїй дочці, аніж той, кому ти намалював хрестик на папірці. Володимир, до прийняття християнства, одружувався на дочках переможених ним вождів та каганів, возвеличуючись над ними, ніби беручи додатковий трофей. А ось шлюб Володимира із Анною мав суто політичний характер, адже підкріплював новий виток у стосунках між Руссю та Візантією. А для Ярослава Володимировича шлюби були чи не основним засобом зовнішньої політики. Його другою дружиною (про першу обмаль відомостей) була дочкою шведського короля Олафа. Діти Ярослава породичалися із багатьма монаршими родинами Європи:

• Володимир можливо був одружений на дочці графа Штаденського (німецьке графство) Оді;

• Ізяслав одружився на дочці польського князя Мешка ІІ;

• Святослав мав за жінку Оду – онучку германського цісаря;

• Всеволод був зятем візантійського імператора Костянтина Мономаха(саме тому син Всеволода Володимир мав право носити прізвище матері – Мономах);

• Ігор побрався із німецькою графинею на ім’я Кунігунда.

Отже, «синівська географія» торкається німецьких держав, Польщі та Візантії. Дочки Ярослава сягнули ще далі:

• Агата стала дружиною англійського королевича у вигнанні;

• Єлизавета стала королевою Норвегії;

• Анастасія – Угорщини;

• Анна Ярославна стала всесвітньовідомою королевою Франції.

Біографічна довідка Анна (1024-1075) – королева Францiї, дружина Генрiха I та Рауля IV Валуа. Користувалася безмежною повагою як усерединi Францiї, так i у Європi. Так, наприклад, дружина другого чоловiка Анни, з якою вiн не розлучився, зiйшовшись з Анною, тим не менш називала дочку Ярослава «найчарiвнiшою, найкращою серед жiнок Францiї»; iм’я первiстка Анни – Фiлiп, не було вiдоме у Європi, адже мало грецько-вiзантiйське корiння, проте стало досить популярним, якщо поглянути на французькi iмена сьогоднi. I роль авторитету Анни у цiй подiї не остання. Мала переписки iз європейськими монархами, Папою Римським, пiдтримувала зв’язок iз Києвом. Принесла iз собою у Париж освiченiсть, гiгiєну та культуру, адже за рiвнем освiченостi європейцi були дикунами, порiвняно iз княгинею київською. Єдина при дворi мала пiдпис, адже єдина була писемною, її вiзи прикрашають усi документи того часу поряд iз хрестиками короля та знатi. До речi, її пiдпис вважається найстаршим iснуючим зразком староукраїнського письма. Серед книжок, що їх узяла з собою Анна, було так зване Реймське Євангелiє – рукопис iз легендарної бiблiотеки Ярослава Мудрого, на якому приймали присягу французькi монархи до Великої французької революцiї. У масовiй культурi Аннi придiляли увагу як вiтчизнянi, так i європейськi лiтератори.

Таким чином географія «шлюбної» політики Ярослава покрила більшу частину Європи і, очевидно, була виразом могутності Києва і поваги до правителя Русі. Тому, небезпідставно можна вважати Русь не лише найбільшою, але й наймогутнішою і найосвіченішою державою Європи того часу. А швидкому сходженню Русі на лідируючі позиції на материку сприяла іще одна надважлива подія.

Анна Ярославна – королеваУгорщиниАнгліїПольщіФранції