Освіта

Осередком української національної самобутності, культури та духовності була православна церква, а православні монастирі та храми продовжували бути основними центрами освіти, що розвивалася, переймаючи все більше західноєвропейських особливостей. Освітою, як і під час Київської Русі, в основному займалося духовенство, яке навчало дітей у школах при церквах і монастирях. Заможніші родини наймали для своїх дітей окремого дяка, який навчав у домашніх умовах. Дітей вчили письму, читанню й церковному співу. При навчанні основним підручником було Святе Письмо, в основі богослужебних книг, таких як «Псалтир».

У містах при католицьких костьолах, де були єпископські кафедри, засновувалися латинські школи, в яких разом із теологією (богослов’ям) викладалися сім вільних мистецтв – навчальні предмети, вивчення яких надавало загальні знання: граматика, риторика, діалектика (логіка), арифметика, геометрія, астрономія та музика. Після цього етапу навчання ті, хто могли собі це дозволити, продовжували навчання вже в університетах країн Європи, оскільки на той час в Україні їх не було. Основними такими університетами були Краківський, Празький, Болонський тощо.

Одним із найвідоміших представників освіти та науки того часу був виходець із українських земель Юрій Дрогобич (Котермак), який був ректором Болонського університету, де здобув ступінь доктора медицини й філософії в Кракові. Його авторству належить книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка була астрологічним календарем із припущеннями автора про результат тих чи інших подій 1483 року. Окрім викладацької та наукової діяльності, Юрій Дрогобич активно та успішно практикував медицину (отримав титул «королівського медика»).

До семи вільних мистецтв не належалафілософіяарифметикагеометріямузика