Утворення Кримського ханства

У ході монголо-татарської навали Крим перейшов до складу Золотої Орди, на його території утворився улус із центром у місті Солхаті (сучасний Старий Крим). Із ХІІІ ст. на території Криму активно розселилися вірмени та італійці, а монголи та половці започаткували кримськотатарський етнос. Із кінця ХІІІ ст. в Криму все більшого поширення набув іслам.

Активний розвиток міст, ремісництва та торгівлі продовжувався й після підпорядкування кримських земель Золотій Орді. Генуезькі купці, із дозволу золотоординської адміністрації, розпочали засновувати власні факторії, які стали основними важливими осередками торгівлі. Так найбільшою факторією на Кримському півострові стало місто Кафа (сучасна Феодосія), відоме своїм невільницьким ринком, де татари продавали в рабство військовополонених. 1318 року в Кафі утворилося католицьке єпископство.

Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова. А вже в 1449 році Хаджі-Гірей проголосив себе повноправним володарем Криму й оголосив про незалежність ханства від Золотої Орди. Після смерті Хаджі-Гірея розпочалася боротьба за спадщину між його синами, в результаті якої в Криму утвердився Менглі-Гірей.

1475 року турецький султан Мегмед ІІ розпочав захоплення Кримського півострову, здобувши ключові торгові міста, включно з князівством Феодоро, – все південне узбережжя Криму. Менглі-Гірей визнав васальну залежність від Османів, будучи змушеним відтоді брати участь у військових походах турецького султана, який також самостійно призначав та усував підвладних йому ханів.

Територія Кримського ханату була доволі обширною: окрім Криму до його території входили землі від гирла Дніпра аж до гирла Дону, та від річки Кубані – до Грузії. Столицею ханату було спершу місто Кирк-Ор, а вже згодом – Бахчисарай.

Щодо політичного устрою, то він був сформований на зразок золотоординського: форма правління – монархія, на чолі якої стояв хан, що карбував власну монету. Основою знаті були князі (беї), які очолювали роди, та темники (воєначальники), що керували військом. Влада хана обмежувалася діяльністю курултая – з’їзду найвпливовіших родів у державі, які також входили до державної ради, дивану, що вирішувала найважливіші справи в державі. Ще однією впливовою силою в суспільстві були мурзи – привілейовані члени інших родів. Панівною релігію було мусульманство, а очільником мусульманського духовенства був муфтій, який також був представником судової влади.

Стосовно господарської діяльності, то провідну роль відігравало скотарство. Землеробство доволі добре було розвинуте в гірській частині Криму, однак не стало провідною галуззю господарства. В основному вирощували злакові та городні культури, а також займалися садівництвом та виноградарством. Важливим промислом був видобуток солі.

Розвивалася реміснича діяльність, серед якої найпоширенішим було ковальство, зброярство, ткацтво, гончарство, а також ювелірна справа.

Цінним культурним надбанням стала кримськотатарська палацова архітектура, приклад якої – Ханський палац у Бахчисараї.

Населення було особисто вільним, однак сплачувало податки мурзам. Найбільш поширеною була військова справа у зв’язку з доволі частими військовими діями та промислами. Здійснювалися спустошливі грабіжницькі напади на сусідні землі, в першу чергу, на українські, забираючи населення та військовополонених забирали в ясир (полон) із подальшим продажем на невільницьких ринках в якості рабів.

Основними напрямками татарських набігів стали землі Київщини, Поділля та Галичини. Так, у вересні 1482 року Менглі-Гірей за підтримки московського князя Івана ІІІ здійснив похід на Київщину, в результаті чого ним було пограбовано та спалено місто Київ, спустошено довколишні землі. 1487 року відбувся похід на Східне Поділля, який було зупинено руськими князями внаслідок битви біля Копистирина. 1498 року на Галичину вторглися турки, спустошуючи все навкруги, а в 1500 році татарські загони здійснили рейд територією Волині, Брацлавщини, Галичини, спалюючи та знищуючи міста й села та захоплюючи в ясир місцеве населення.

Таких полонених, здебільшого, продавали в рабство на невільницьких ринках (найбільший знаходився в місті Кафа). Із хлопців виховували яничарів, які становили в подальшому піхоту в султанському війську; дівчата та жінка потрапляли в основному до гаремів або ж працювали прислугою, а чоловіків відправляли на каторгу в якості гребців на турецьких кораблях – галерах.

Військові набіги на українські землі здійснювалися неодноразово. Знищували та захоплювали в полон населення, руйнували та спустошували міста й села, піддавали грабунку культурні та релігійні пам’ятки. Все це призводило до важких соціально-економічних та культурних наслідків на території України.

В ході монголо-татарської навали Крим переходить до складу

Литовсько-Руського князівства Польського королівства Османської імперії Золотої Орди

Столицею Кримського ханства було місто

Мангуп Кирим Бахчисарай (Кирк-Ор) Кафа