Діяльність Вітовта на українських землях. Захоплення Польщею Західного Поділля

Вітовт розпочав своє правління з позбавлення влади литовських князів над руськими землями, таким чином здійснюючи ліквідацію удільних князівств, з метою посилити та централізувати владу в Литві. Історики вважають, що кроки які були здійснені Вітовтом у внутрішній політиці, зумовлювалися непокорою йому удільних князів, які бажали здійснювати більш самостійницьку та автономну політику.

Ліквідація найбільших удільних князівств тривала до кінця 90-х рр. XIV ст. Так, Дмитро-Корибут втратив свої володіння в Новгороді-Сіверському, Федір Коріатович на Поділлі, Володимир Ольгердович у Києві, а їм на заміну прийшли намісники з оточення Вітовта. Окрім цього, Вітовт розпочав активну розбудову цілої системи опорних укріплень у таких містах, як Бар, Брацлав, Звенигородка, Черкаси тощо.

Внаслідок ліквідації в 1393 році удільності Подільського князівства, поляки розпочали військові дії, бажаючи приєднати до Польщі ці землі та з метою послабити становище Вітовта. У результаті цього західна частина Поділля з містами Кам’янець, Бокота, Смотрич, Червоноград та Скала відійшли до Польського королівства. Вже у 1395 році Ягайло передав Західне Поділля Свидригайлу, але в 1432 році воно знову відійшло до польської корони.

1398 року литовсько-руські князі та бояри обрали Вітовта своїм лідером, однак подальші події доволі сильно затьмарили його тріумф у зв’язку з його невдалим втручанням в міжусобну боротьбу ханів Золотої Орди.

У той час у Золотій Орді відбувалася міжусобницька боротьба ханів за владу (хан Тохтамиш з одного боку, Тимур-кутлук, емір Єдигей під покровом еміра Тимура – з іншого). Вітовт вирішив втрутитися, ставши на боці хана Тохтамиша, який 1398 року вручив Вітовту ярлик із правом власності на південноруські землі. За ним, Золота Орда формально зреклася від цих земель, передавши їх литовському володарю, а уклавши угоду з Тохтамишем, Вітовт тим самим зобов’язувався допомогти хану в боротьбі за владу в Орді. У разі успішної кампанії хан повинен був підтримати Вітовта в наступі на князівство Московське та в подальшому підкоренні всієї Русі. Окрім цього, Вітовту вдалося заручитися підтримкою з боку Польщі та Тевтонського ордену, а Папа Римський оголосив хрестовий похід проти золотоординців.

Фінальна битва відбулася 12 серпня 1399 року на річці Ворсклі, в якій татари хитрістю вибороли перемогу, розбивши вщерть об’єднане військо Вітовта та Тохтамиша, домінуючу роль в якому складали найкращі литовсько-польські та руські збройні сили, власне цвіт армії. Вітовт вдався до втечі, а татари рушили в напрямку Києва (населенню вдалося втримати місто шляхом відкупу), спустошуючи все навкруги. Наслідки битви були катастрофічними для українських земель у зв’язку з їх спустошенням та грабунком з боку татар.

Плани Вітовта щодо самостійної Литовсько-Руської держави зазнали провалу, тому Вітовт наважився на зближення з Польщею, приєднавшись до Ягайла, та уклавши з ним у 1401 році Віленсько-радомську унію. За нею Вітовт визнав над собою владу Ягайла, однак за Вітовтом було збережено пожиттєвий титул Великого князя литовського, але опісля його смерті всі підвладні йому територіальні надбання повинні були повернутися до складу Польської держави.

Доволі вагомо Вітовт відзначився в Грюнвальдській битві, яка відбулася 15 липня 1410 року, між литовсько-русько-польським військом та німецькими рицарями Тевтонського ордену. Коаліції на чолі з польським королем Ягайлом та литовським князем Вітовтом вдалося розбити військо ордену, тим самим зупинивши німецький наступ на Схід.

Після перемоги Вітовт продовжив розширювати та розбудовувати Литовську-Руську державу, зміцнював власні позиції на міжнародній арені. Так, ним було освоєно чорноморське узбережжя між Дніпром і Дністром, зводилися фортеці в таких містах, як Каравул, Бар, Хаджибей (майбутня Одеса), Дашеві (майбутній Очаків) тощо.

Бажаючи втілити власні сподівання щодо незалежності Литви, за ініціативи Вітовта розпочалися литовсько-польські перемовини, які завершилися в 1413 році укладенням Городельської унії. За її умовами Велике князівство Литовське фактично ставало незалежним, але перебувало під зверхністю польського короля; литовці-католики зрівнювалися в правах із поляками, відповідно до чого, унією підтверджувалося привілейоване становище католиків, що дозволяло їм обіймати високі пости у державі.

Умови унії тільки загострили внутрішньополітичні настрої всередині країни, оскільки литовська знать бажала повної самостійності Литви, а православна русько-білоруська – була невдоволена широкими правами та привілеями, які були надані католикам. Усе це вело до нового конфлікту, який власне вибухнув вже опісля смерті Вітовта.

Доволі активна розбудова Литовської держави, зміцнення позицій на зовнішній міжнародній арені не залишилися без уваги з боку впливових європейських правителів. 1429 року розпочався Луцький з’їзд, в результаті якого мала відбутися коронація Вітовта, підтримку якому висловив як імператор Священної Римської імперії, так і Папа Римський включно з іншими західноєвропейськими володарями. Коронація була призначена на вересень 1430 року, але поляки, які були проти коронування Вітовта та розриву унії, перехопили та знищили корону. Вітовту так і не вдалося втілити свої плани у реальність: після зриву коронації він помер за загадкових обставин.

Внаслідок битви на Ворсклі

об’єднана армія на чолі з Вітовтом зазнає нищівної поразки, руські землі піддаються спустошенню литовсько-польські та руські збройні сили розбивають татарське військо руські землі остаточно закріплюються за Польським королівством Московське князівство розпочинає військовий наступ на територію Литви

Городельську унію укладено в

1410 р. 1413 р. 1415 р. 1420 р.