Політичний устрій Київської Русі

Київська Русь не була державою у сучасному розумінні цього слова, адже у ній були відсутні розгалужений державний апарат та централізоване управління. Проте це не має викликати подиву, адже Київська Русь – класична ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Зв’язок володаря і підвладних людей тримався здебільшого на системі збору данини. У цьому князеві допомагала дружина – особистий військовий загін князя. І саме на дружину на ранніх етапах розвитку Київської Русі спиралася князівська влада, яка була здебільшого військовою, а не світською. Тому при загарбницьких походах (у Візантію, Волзьку Булгарію, Хозарський каганат) значна частина здобичі діставалася саме дружині князя.

З часом влада князя стала спиратися не на наближену військову еліту, а на бояр. Бояри – правляча еліта руського суспільства. Цим прошарком стали торговці, колишня племінна верхівка та частина дружини, тобто бояри були грошовитими людьми. Але вони були не лише найбагатшою верствою суспільства, а й владним органом. Боярська рада могла суттєво впливати на князя, адже усі свої рішення він мав узгоджувати з радою, а непокора могла коштувати монархові прихильності заможної верстви населення.

Проте у князя лишалися усі важелі керування країною. Він був головою усіх гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової; також князь був верховним головнокомандувачем та основним представником країни на міжнародній арені. Військова могутність князя спиралася на особисту дружину, що була пов’язана з ним васальними зобов’язаннями, а світська влада підтримувалася церквою (у ранній період розвитку Русі – волхвами язичницьких культів), за що та щедро винагороджувалася обов’язковим податком на церкву – десятиною. 24

На Русі був розвинений ще один орган влади – віче.

Визначення
Віче – народні збори містян для вирішення нагальних справ громади. Виконувало близькі до законодавчих функції; до участі допускалося доросле чоловіче населення. Походить від племінних зборів, що були поширені до утворення Русі.

Віче могло суттєво вплинути на те чи інше рішення князя, погодившись з ним чи ні. Віче могло запросити та вигнати князя із міста (Ізяслав Ярославович був як запрошеним, так і знятим із київського престолу); також містяни могли попросити князя про ті чи інші зміни, проте віче не могло самостійно пропонувати та приймати які-небудь закони, хоча й мало значні права.

У період роздробленості на Русі зародився «колективний сюзеренітет», коли важливі рішення для розвитку держави приймав не лише київський князь, а також збори найвпливовіших князів з усієї Русі: Києва, Чернігова, Суздаля, Володимира і так далі. Це відбувалося на князівських з’їздах, які ставали масштабними подіями у руському житті. Таких з’їздів відомо декілька, адже ця система не прижилася: з’їзд Ярославовичів, що після смерті батька зібралися у Вишгороді (1072 рік) для вирішення нагальних питань у внутрішній політиці, також вважається, що на цьому з’їзді була складена «Правда Ярославовичів» - модифікація законів «Руської правди» Ярослава Мудрого; на Городецькому з’їзді 1026 року Ярослав та Мстислав Володимировичі уклали мир та поділили Русь по Дніпру; Любецький та Уветицький з’їзди 1097 та 1100 років відповідно були покликані припинити міжусобну боротьбу та покарати винуватців її початку.

24. десята частина доходів кожного мала віддаватися на потреби церкви